У щкільному музеї створено експозицію, присвячену воїнам АТО Вільнщини:
- створено стенд;
Воїни Вільнясьго району, які загинули в зоні АТО
- зібрані експонати, привезені з зони АТО:
Урок мужності « Небесна сотня дивиться на нас »
Мета заходу: формування в учнів громадянської ідентичності, розуміння єдності й цілісності України, її багатонаціонального народу як національної ідеї розвитку вільної, незалежної. демократичної та заможної держави; виховання шанобливого ставлення до Героїв Небесної сотні, воїнів, загиблих у боротьбі за свободу та цілісність України.
Виховати патріотичну свідомість, розвивати бажання стати гідними громадянами України.
Оформлення: Стіна пам’яті Небесної сотні (Прапор України, надписи «Герої не вмирають», «Сам не знаю, де погину…», список прізвищ героїв з фото), на підлозі надпис із маленьких свічок «Героям слава», стіл, на столі вишитий рушник, ікона Божої матері, свічка, квіти з чорною стрічкою.
(Звучить «Молитва за Україну», діти запалюють свічки для надпису «Героям Слава»)
Звучить Гімн України
- Слава Україні!
- Героям слава!
Вчитель :
Ще кілька місяців тому такі вигуки, як «Слава Україні! Героям слава!» були просто вітальними словами… Лише словами, якими розпочинали свою промову численні оратори зі сцен Майданів . Але наразі вже точно зрозуміло, кому ці слова адресовані, і ні в кого немає сумнівів, що ці герої – Небесна Сотня. Ті, хто віддали життя за кожного з нас.
З їхніми смертями гасло «Слава Україні! Героям Слава!» перестало бути просто відлунням історії та героїчних подвигів українського народу, перестало бути просто вітанням, це вже віддання шани найкращим, котрі у найважливіший момент не злякалися і пожертвували собою заради кращого життя усіх у цій країні. Сьогодні – 13 жовтня, а завтра ми вшануємо день козацької слави та його заступниці – Богородиці Покрови, завтра ми будемо згадувати славних воїнів УПА. 17 жовтня святкуватиме свій день українське студентство, яке , починаючи від трагедії під Крутами, завжди було в авангарді подій. Це буде завтра, а сьогодні…
Сьогодні ми зібрались аби вшанувати пам’ять Небесної сотні, пам'ять загиблих під час Революції гідності, як її називають у народі.
23 роки українській державі, але це лише мить, незначна частина нашого минулого. І знову життя поставило перед нами випробування. На мою думку, події останніх місяців примусили кожного українця відчути свою причетність до своєї країни, а також зрозуміти, що ми господарі на власній землі.
Свідомість українців постійно змінюється. Майдан та Революція Гідності потрясли не тільки Україну, а й увесь світ. Зігріта палкими серцями мільйонів національно свідомих українців з усіх регіонів, незалежна демократична держава Україна продемонструвала Європі і всьому світові, що українці – міцна духом волелюбна нація, яка навчилася поважати себе і яка зуміла відстояти свій демократичний вибір. Це рік єднання, пробудження і консолідації українського народу. Майдан став центром революції, місцем правди і свободи, площею добра, тепла, дружби, любові, братерства й гідності. Наші серця стали частиною могутнього серця. Наші голоси – нотами потужного гімну волі.
Єврореволюція – це національно-патріотичні протестні акції в Україні, передусім проти корупції, соціальної нерівності, свавілля правоохоронних органів та сил спецпризначення, а також на підтримку Європейського вектора зовнішньої політики в Україні. Не зважаючи на те, що засоби масової інформації постійно висвітлюють події у країні, необхідно згадати з чого усе почалось вже майже рік тому.
Протести почалися 21 листопада 2013 року як реакція на рішення Кабінету Міністрів України про призупинення процесу підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом і значно поширилися після силового розгону демонстрації у Києві вночі 30 листопада. Під час протестів відбувалися мітинги, демонстрації та студентські страйки. Саме в розпал цих подій наш колишній учень , а нині студент університету культури та мистецтв Влад Булах написав пісню, в якій висловив своє ставлення та ставлення мільйонів співгромадян до тих подій.
(Пісня «Вставай з колін, моя Україно», Влад Булах та Тонік )
Мабуть найкраща у світі країна,
Країна посмішок, миру й добра.
Де солов’їною мовою лине,
Козацька пісня на хвилях Дніпра.
Та я не бачив напевно простора,
І ні на мить уявлять не хотів.
Що прийде день я благатиму в Бога,
Звільніть її від її ж ворогів.
Приспів:
Вставай з колін моя Україно,
Борись до крику до поки лишиться сил.
Нам потрібно стояти єдино,
І ми є сила, я вірю що я не один.
Під рідним прапором жовто-блакитним,
Тобою рвуться мільйони живих сердець
За рідну неньку, за правду, за віру,
Бо вже у всіх увірвався терпець.
Не зрозуміти, ніяк не збагнути,
Не підібрати догідливих слів.
Мабуть душі треба бути черствою,
Щоб не помітити сліз матерів.
Якими треба вже бути чужими,
Щоб від хрестившись, палити мости.
Коли за правду та мову чудову,
На кладовищах зростають хрести.
Приспів:
Ще не вмерла України ні слава ні воля
Приспів:
О! Скільки люду… Весь Майдан вирує,
Людським емоціям – ні краю, ні кінця.
Народ піднявся, силу й правду чує,
Немає лиш гвинтівки й топірця.
Він ще по-людськи правди вимагає,
По доброму, без кровопролиття.
Бо добре жити кожен право має
І йти щасливо в світле майбуття.
Народ почути треба й поважати,
І поступати так, як він велить.
Щоб потім ні за чим не жалкувати,
Відчути серцем історичну мить.
Щоб зберегти людей і Україну,
І повести до світлої мети.
А не вести усіх нас до загину,
З народом завжди треба в ногу йти.
Вчитель :
О 4 годині ранку 30 листопада, коли на Майдані Незалежності перебувало близько 100 протестувальників, площу оточили 300 озброєних спецзасобами бійців «Беркуту» та з надмірним застосуванням сили витіснили людей з Майдану: людей били кийками та ногами. Внаслідок розгону було травмовано десятки протестувальників. Частина мітингувальників знайшла притулок в Михайлівському Золотоверхому монастирі. Приводом для розгону стало нібито встановлення Новорічної ялинки. ( Це за місяць до зустрічі свята)
Учень 1 "Боротьба не за щастя вже навіть іде —
За життя! Бо його забирають.
Нас Надія веде, нас ідея веде
За свободу для рідного краю.
Учень 2 Українцю, поглянь, там побили жінок!
Глянь, вже люди ховаються в храмі!
Де таке ще траплялось, коли це було
Аж в такому нестерпному стані?..
Учень 3 Так чинили лиш варвари, злісні хани,
Лиш від них люди в церкві ховались.
А сьогодні це власні привладні пани
Вже над нами так само знущались!"
Вчитель :
У відповідь на побиття студентів, на Михайлівську площу, де перебувала частина побитих з Майдану Незалежності, зібрались тисячі киян та гостей столиці. Вдень на Михайлівській площі виник стихійний мітинг. Подальший розвиток подій отримав назву «Європейська революція»
Революція гідності — політичні та суспільні зміни в Україні з 21 листопада 2013 до лютого 2014 року, викликані відходом політичного керівництва країни від законодавчо закріпленого курсу на Європейську інтеграцію та подальшою протидією цьому курсу. Однією з головних причин протестів стала надмірна концентрація влади в руках Президента Віктора Януковича та його «сім'ї», створення системи управління з ознаками фашизм. Таке визначення дає нам Вікіпедія. За цей час визначають кілька періодів
· Мирна фаза протистояння – з 30 листопада до 16 січня
· Гаряча фаза протистояння - з 19 січня до 16 лютого
· Силове протистояння - з 18 лютого до 20 лютого
8 грудня був «Марш Мільйонів»
Поштовхом до виходу протистояння за мирні межі стало ухвалення Верховною Радою репресивних «диктаторських законів», що відбулося 16 січня. Закони ухвалювалися підняттям рук, без використання системи «Рада» та без обговорення, а їхні тексти стали доступні тільки після того, як депутати за них проголосували. Ці законодавчі акти обмежували права громадян, надавали органам державної влади більшу свободу дій у сфері покарання учасників акцій протесту і мали на меті криміналізувати опозицію та громадянське суспільство. Зокрема, заборонялися рух у колонах більше п'яти автомобілів, встановлення наметів, носіння шоломів, допомога протестувальникам, поширення інформації про силові структури тощо.
Наступного дня низка громадських організацій оголосили повну мобілізацію на Майдані Незалежності у Києві. У їх зверненні був заклик до «масового і негайного опору» злочинцям при владі .
Після проведення наступного віче на Майдані, близько 15-ї години і пізніше на вулиці Грушевського в Києві відбулись численні зіткнення протестувальників та силовиків.
Проти протестувальників були застосовані світлошумові гранати, гумові кулі, кийки, водомети, коктейлі Молотова, каміння; протестувальники застосовували петарди, коктейлі Молотова, каміння, рогатки, ними було спалено 5 одиниць спецтехніки, залишки якої використовувались як основа барикади.
Навіщо вони йшли вперед? Навіщо? Вони пішли на смерть, бо були патріотами . Бути патріотом - значить не відокремлювати свою особисту гідність від гідності за свою державу. Це значить поважати і любити не тільки те, що є в тобі та на тобі, але й все те, що навколо тебе. Твоя країна. Твоя колиска. Твоя відповідальність.
22 січня - кривавий день Соборності - близько 8-ї ранку після тривалого перемир'я спецпідрозділ «Беркут» несподівано перейшов в наступ, протестувальники, число яких становило біля 100 чоловік, відійшли, після чого барикади були частково розібрані. На 9 ранку протестувальникам вдалось повернути втрачені позиції. На 9.20 від куль снайпера загинули 2 протестувальники: Сергій Нігоян , вірмен за походженням, і Михайло Жизневський, білорус, — були вбиті вогнепальною зброєю. Також у лісосмузі в Бориспільському районі Київської області було знайдено тіло Юрія Вербицького. Крім того, в цей день бійці спецзагону міліції на морозі роздягли Михайла Гаврилюка до шкарпеток і оголеного піддавали тортурам та проводили з ним знущальну фотосесію (тоді температура в Києві становила −9 — −10 °C).
( На екрані два портрети - Сергія Нігояна і одного з героїв Крут)
Мені наснилось, що вони зустрілись:
Убитий в Крутах й вірменин Сергій.
В саду едемськім на травичці всілись:
"За що тебе? " "За Україну, друже мій."
"Ти знаєш і мене за неї вбили,
Та це було вже років майже сто.
Тоді померли ми, щоб ви нам жили.
А вас вбивають... Вас тепер за що?"
"Ти пам'ятаєш, друже. Звісно, пам'ятаєш,
Як біло-біло в нас цвітуть сади.
І ти цей запах п'єш. І ти його вдихаєш ...
Я б все віддав, щоб хоч на мить туди."
"А я ще ввечері узяв дівча за руку
Й тихенько так до серця притулив.
Тоді не знав, що Бог уже розлуку
Навіки на землі нам присудив.
Під Крутами стояли ми стіною.
В очах не страх, а злість до ворогів.
Большевики готовились до бою,
Я йшов на смерть... а жити так хотів."
"Мені твій попіл стукав, брате, в груди.
Я вірменин, а теж Вкраїни - син.
Не мав у серці й крапельки облуди,
За те й убив мене проклятий поганин."
... Мені наснилось, що вони зустрілись.
Убитий в Крутах й бородач Сергій.
В саду едемськім на травичці всілись:
" За Україну нас вбивають, брате мій."
А потім почалися переговори з так званим «Антикризовим штабом» , які зайшли у глухий кут. На ранок 19 лютого число загиблих склало 25 чоловік.
Дивлюсь новини й сльози витираю,
А на екрані Київ і майдан.
Кругом вогонь і у людей стріляють,
Вся Україна мучиться від ран.
Маленька донька, злякана дитина,
З сльозами просить: «Виключ, не дивись!
Давай, матусю, станем на коліна,
І ти тихенько Богу помолись».
Показують чийогось друга, брата,
А цей хлопчина був єдиний син.
Сиріток обнімає бідна мати,
У косах перший білий сніг сивин…
Загинули прості і добрі люди:
Афганець, фермер, вчитель і студент.
Сто домовин роз’їхалось повсюди,
На вас їх кров, наш кате-президент.
Хороми, розкіш, вишукані блюда,
Під склом лежить Апостол і Закон.
Не чує він, як стогнуть бідні люди,
І молиться до вкрадених ікон.
Свої суди, свої заводи й банки,
А совість де? Де страх перед гріхом?
Все пропаде багатство і коханки,
Господь судитиме найчеснішим судом!
Поки стоять трьохлітні дітки на колінах,
І моляться, щоб тато був живий,
До тих пір буде жити Україна,
По всій Землі й ніхто нам не страшний!
Вчитель :
20 лютого: «Кривавий четвер»
Близько 9-ї ранку Майдан перейшов в наступ і, не зважаючи на шалений обстріл снайперами, швидко повернув всі втрачені 18-го числа позиції і розширив контрольовану зону. Найбільш жорстоке та криваве протистояння відбулось на вулиці Інститутській, де, переважно від куль снайперів, загинуло більш ніж півсотні повстанців
Почались масові розстріли мітингувальників. За різними даними в День скорботи 20 лютого загинуло від 70 до 100 українців. На 12:45 21 лютого упізнано тіла 67 загиблих мітингувальників і 12 правоохоронців
21-22 лютого – повалення режиму Януковича. Він , наче щур, вночі погрузив на кілька «КАМАЗів» нагарбоване у свого народу майно та втік до Росії.
Коли перед очима зринають кадри із пораненими та вбитими героями, проглядаючи фотографії Небесної Сотні, дивлячись їм у вічі, ми розуміємо, що вислів «душу й тіло ми положим за нашу свободу» став для сучасної історії української нації не просто словами з гімну.
З початку Майдану за офіційними даними загинуло близько 100 протестуючих, поранено більше 2000, серед них двоє – громадяни Польщі, а кількадесят осіб зникло безвісти. Загальна кількість постраждалих біля 2,5 – 3 тисяч чоловік
Кожен із цієї Небесної сотні, як і ми з вами мали свою сім`ю, батьків, друзів, захоплення, свої симпатії і свої невідкладні справи. Але поклик їхньої душі саме в цей час призвав їх до боротьби за вільну, демократичну, чесну Україну.
Кожен з них заслуговує на звання героя, кожен з них заслуговує, щоб з них брати приклад у житті. Ми обмежені у часі , тому згадати про всіх сьогодні ми не в змозі, ми будемо про них ще згадувати на класних годинах. А сьогодні мова про наймолодших і про найстаршого з небесної сотні.
Йому було всього 17 і у батьків він був єдиним. Наймолодшого із «Небесної сотні» – Назара Войтовича ( портрет) поховали 22 лютого у рідному селі Травневе, що на Збаражчині.
Студент-третьокурсник Кооперативного коледжу в Тернополі. Загинув 20 лютого 2014 року. Хлопець навчався на третьому курсі відділення дизайну, обожнював живопис. Усі роботи Назара мали український дух, на малюнках зображав калину, тризуб чи козаків. Ще в середу, 19 лютого, Назар був на парах, а ввечері мав віднести до автобуса, який їхав на Київ, речі для столичного Майдану. Та в останню хвилину щось змінилось, і Назар вирішив їхати на Майдан особисто. «Останній раз, коли його чули, це було близько сьомої вечора, і він дуже спішив на автобус. Дуже спішив з гуртожитку. Йому не терпілось поїхати до Києва, навіть підготував колишню каску…. Ми його ніколи не забудемо», – розповідає одногрупниця. Назар поїхав до Києва вночі 19 лютого, а вже наступного дня під час протистоянь на Майдані хлопця вбили з вогнепальної зброї. Він у батьків єдиний.
Назар загинув від прицільного снайперського пострілу. Куля потрапила у щоку.
Хлопці лежали не на столах, а при стіні, бо не було куди їх класти. Картина була така, що поясненню не підлягає. Все в крові, все розірване, – розповів чоловік, який забирав тіло загиблого.
Про Назара Войтовича розказують: був веселий і допитливий, хотів усе знати. Що не сталось б, на його обличчі – посмішка.
- Він мріяв мандрувати. Ми багато їздили на екскурсії. Мріяв пізнавати, завжди хотів бути в центрі всіх подій. Напевно, так і сталося, – пригадує класний керівник.
У школу навіть після її закінчення хлопець приходив часто. Востаннє був на Новий рік.
- Заходив у класну кімнату і обіцяв намалювати свою картину. Але не намалював, бо так сталось, що, напевно, остання картина була його власною кров’ю, –розповіла класний керівник.
А сотню вже зустріли небеса.
Летіли легко, хоч Майдан ридав..
І з кров´ю перемішана сльоза...
А батько сина ще не відпускав..
Й заплакав Бог, побачивши загін
Спереду сотник, молодий, вродливий,
І юний хлопчик в касці голубій,
І вчитель літній – сивий-сивий…
І рани їхні вже не їм болять...
Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло..
Як крила ангела, злітаючи назад,
Небесна сотня в вирій полетіла...
Голоднюк Устим, 19 років, зі Збаража Тернопільської області. Учасник самооборони, стрілець сотні «Свободи», волонтер «Демократичного Альянсу». Був захисником Майдану з листопада 2013 року. 30 листопада «Беркут» побив його, на потилиці був шрам, наклали 12 швів. Тільки-но зажило, то знову поїхав на Майдан. 20 лютого 2014 року внаслідок вогнепального поранення в голову загинув. Отримав вогнепальне поранення зі снайперської гвинтівки, допомагаючи забирати загиблих біля верхнього виходу станцїї метро «Хрещатик». Куля снайпера влучила у праве око. Коли його доправили у готель «Україна», лікарі вже не могли допомогти хлопцю. О 9 ранку 20 лютого Устим домовився зустрітися з батьком об 11, але не дожив. Опізнаючи сина, батько Володимир Голоднюк, колишній міліціонер, сказав: «Я не знаю, чи має Янукович стояти переді мною на колінах, але я знаю точно, що він має сидіти перед міжнародним трибуналом за те, що він зробив з моєю країною та з моїм сином».
Не буває чужої біди,
Як нема і чужого болю.
Бо життя віддали сини,
Аби ми відстояли волю.
Щоб звільнили країну від пут
Кровожерних і ницих писків,
От тому ми сьогодні тут
З цим лихим і скорботним списком.
Не буває чужих сиріт,
Матерів і вдів – не буває.
Наша туга, одна на всіх,
Крає мозок і серце крає.
І від чого найдужче болить,
Бо свідомість палає, мов хащі,
Що на небо пішли оті,
Хто були серед нас найкращі.
Бо найперші рвонулись до лав
За свободу, за честь і совість.
Вони добре знали й про те,
Що, крім них, то ніхто не зробить…
Їхнє серце палало, мов яр,
У вогненно святій любові,
Їх уже не страшила смерть,
Бо свідомим був вибір волі...
Я у очі далекі дивлюсь,
Бачу сяйво над їх головами…
Чи то святі були серед нас,
Чи святими за нас вони стали…
Івану Наконечному ( портрет) було 83 роки. Він був офіцером Військово-Морських сил Радянського Союзу. На Майдані перебував постійно після силового розгону мирного Євромайдану в ніч проти 30 листопада. Казав, що це його офіцерський обов'язок - захищати людей. Отримав важку травми під час зачистки «Беркутом» вулиці Інститутської 18 лютого. Племінник Євген Чебан припускає, що били в обличчя, судячи з травми. Після цього Іван Наконечний півмісяця перебував у комі, 7 березня офіцер помер. Племінниця Галина розповіла про пана Івана: «Він жив Майданом. Ми його вмовляли поберегти себе, але він не зважав. Казав: «Розумієш, люди працюють, зайняті, а в мене є така можливість - бути тут». Провести в останню путь героя "Небесної сотні" не приїхав син.
Він живе у Санк-Петербурзі, родичам сказав, що боїться їхати до України.
(звучить « Плине кача…)
Пливуть гроби по морю, як човни –
по морю рук, по морю сліз і гніву.
Пливуть в човнах розтерзані сини
на хвилі молитов і переспіву.
Так ніби в жилах замерзає кров,
а потім б’є у скроні голос крові
за тим, хто тихо жив, а відійшов
у дзвонах слави праведним героєм.
Пливуть човни, гойдає кожну лодь
людська долоня, тепла і тремтяча,
човнами править втишений Господь,
а серце розривається і плаче.
І кожна мати плаче, і пече
їй кожна рана у чужого сина.
Стоїть Майдан братів – плече в плече
і разом з ним ридає Україна.
Нехай же вам, герої, віддає
Святий Петро ключі від того раю,
де убієнний ангелом стає,
бо він герой. Герої не вмирають.
Герої не вмирають. Просто йдуть
з Майдану – в небо. В лицарі – зі смерті.
Пливуть човни. Пливуть човни. Пливуть…
Героям слава – вписано у серці.
Я прошу пом’янути хвилиною мовчання героїв Небесної сотні і героїв війни на Донбасі. Кожен із них – герой! (Пісня «Гей, плине кача…»)
Вчитель :
Україна переживає найдраматичніші часи за всю історію незалежності. Майже вісім місяців минуло з моменту розстрілу понад сотні маніфестантів у Києві. Центральні вулиці міста як і раніше встелені свіжими квітами та лампадами. Іменами героїв Небесної сотні називають вулиці та площі міст, по яких вони ходили, їх імена присвоюють навчальним закладам, в яких вони навчалися. В нашій державі затверджено орден героїв Небесної сотні.
Але найкращою пам’яттю загиблим героям має стати наша вільна , незалежна, соборна, демократична, з справжніми європейськими цінностями Україна.
Багато чого змінилося з тих пір: непорушний , здавалося б, режим Януковича впав, а Україна підписала асоціацію з ЄС - той документ, з якого почалося це масштабне протистояння. Сьогодні можна без перебільшення стверджувати - Революція Гідності, як її охрестили в ЗМІ, займе своє місце на сторінках підручників сучасної історії України .
Ми повалили і засудили стару зубожілу владу. Відбулось повне її перезавантаження. Українська держава за такий довгий час відчинила свої двері перед ЄС, НАТО. Україна постала перед очима молодого українця у своєму новому амплуа. Зовсім недавно ми обрали нового Президента. За два тижні ми маємо переобрати парламент. Та не встигли загоїти рани від народної революції, як над країною нависла несправедлива війна. За 23 роки незалежності, цього року українцеві відкрились очі на те, що таке «путінська» Росія, що таке українська «владна» армія, що таке національна ідея та що таке війна?! Ми зрозуміли, що за два десятиліття наш народ «викохав» змію на шиї своєї держави, назва якій російський псевдобратній народ. Той, що в цей час веде безчесну інформаційну, політичну, економічну та фізичну війни проти України та її нації. Українці вже вкотре переконались, що російська «коричнева чума», ніколи не буде гідна називатися нам братом.
(Пісня « Никогда мы не будем братьями»)
Всі ми повинні бути вдячні тим, хто відстоював і відстоює право України бути гордою державою, хто захищає вас із нами. Всі ці герої серед нас, ми поруч з ними працюємо, поруч з ними навчаємося. Ми навіть не здогадувалися про їхні силу волі, мужність та жертовність.
Ми гордимося нашим земляком, нашим колегою – вчителем фізичного виховання з міської школи №4 Доносом Володимиром Михайловичем, солдатом-санітаром 42-го батальйону територіальної бригади. У незнайомому лісі під Іловайськом 42-річний чоловік п'ять діб прощався із життям. Йому практично відірвало стопу, коли його батальйон їхав допомагати своїм. Чотири доби учитель фізкультури пролежав у лісопосадці серед трупів товаришів. Сам робив собі перев'язки, їв мурашок, дощових черв'яків і мух. Збирав дощову воду у каску. А потім був полон. І нарешті довгождане звільнення. Ми гордимося своїм колегою.
У Великобудищанській школі навчався Микола Прудій , а потім три роки у нашому професійно – аграрному ліцеї, а потім контракт до рядів Збройних сил України. Він був рядовим військової служби 28-ої механізованої бригади. 16 серпня загинув під час обстрілу терористами з «Градів» села Благодатне Амвросіївського району. А було ж йому тільки 19 років. На жаль, він та сотні таких, як він героїв, вже ніколи не повернуться до своєї домівки.
( Пісня « Мамо, пробач» або «Мальви»)
Мамо, не плач. Я повернусь весною.
У шибку пташинкою вдарюсь твою.
Прийду на світанні в садок із росою,
А, може, дощем на поріг упаду.
Голубко, не плач. Так судилося, ненько,
Вже слово, матусю, не буде моїм.
Прийду і попрошуся в сон твій тихенько
Розкажу, як мається в домі новім.
Мені колискову ангел співає
I рана смертельна уже не болить.
Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває
Душа за тобою, рідненька, щемить.
Мамочко, вибач за чорну хустину
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я люблю. I люблю Україну
Вона, як і ти, була в мене одна.
Приводом для написання цього віршу став сюжет ТСН про молоду жінку, в якої народився син через добу після загибелі її чоловіка в зоні АТО.
" ... На місячній доріжці зустрілись дві душі,
Одна - до Бога пішки, а інша – в грішний світ.
Одна – душа солдата, загиблого в бою,
А інша – немовляти, народжена в Раю.
І так би розминулись… але душа бійця
На іншу обернулась: знайоме щось з лиця.
Сказала: «Гей, малеча, а нумо, хлопче, стій!
А як ім’я, до речі, матусеньки твоїй?»
Душа же немовляти була як чистий сніг:
«Мене чекає мати, аби я вчасно встиг…
Казав Господь, Галина - таке її ім’я,
Ось-ось народить сина, а син її – то я!
Мене на Землю жити господь благословив,
Я маю народитись…а ти вже там пожив?» -
Так у бійця спитало майбутнє немовля
(Воно ще знань не мало: що то таке – Земля?)
А той боєць «Галина» повторював ім’я …
Та це ж його дружина чекала немовля.
Сплили перед очима щасливі ті роки:
Як він , ще був хлопчина й просив її руки…
Весілля і навчання, І пристрасті потік…
Він всі її бажання виконував, як міг.
Усе було чудово: вагітність – добрий знак!
І взяв він з жінки слово, що родиться козак!
А потім…сум в родині... в країну зло прийшло.
Галини очі сині зробилися мов скло.
«Не йди – вона просила – Бо смерть гуляє там.,
Скількох вже покосила, та їй тебе – не дам!»
Та він своїй дружині сказав приблизно так:
«Як друзів я покину, який же я козак?
Як гляну в очі сину, що з’явиться в цей рік?
Скажу, що в злу годину я за спідницю втік?»
Поцілував Галину і рушив на війну…
А потім..постріл в спину.. і запах полину….
Згадав боєць те стрімко й до немовля сказав:
«Ти бережи Галинку що краща буде з мам.
Пробач мені, дитино, вас з мамою підвів.
Та буду я невпинно з тобою з перших днів!
Дивитимусь із неба, як швидко ти ростеш,
А все що буде треба в житті ти сам знайдеш.
Обнімемося ж, сину, тобі час йти в життя
А я прикрию спину тобі із небуття»
На місячній доріжці невпинний душ потік:
Одні – до Бога пішки, хтось – в протилежний бік.
Народжуються діти, в воєнний час страшний,
І щоб їх захистити хтось винен йти у бій.
Але допоки в серці в жіночому любов,
Життя не перерветься, відроджуючись знов!
Вчитель :
Останнім часом одним із найпоширеніших побажань при вітанні є слова , яким раніше ми придавали значення – мирного неба над головою та рідної землі під ногами. Саме так , хай не доводить Господь залишати свою землі. На жаль, через вторгнення російських військ, значна частина нашого населення окупованих територій змушена була залишити рідні домівки. Тепер по наших школах району навчається 165 дітей – переселенців. У нашій школі їх - 10 .
(Пісня Богдана Місана)
"Ми переможемо". Діти Сходу й Півдня читають вірш про Україну
“На сході, де сонце вставало завжди,
Покрито все ніччю ворожою,
І стогне земля від тяжкої біди,
Та вірю, що ми переможемо.
До нашого краю диявол прийшов,
З речами, на янгольські схожими,
Куди не ступив би – там ріками кров,
Та знаю, що ми переможемо.
З війною прийшов, але просить про мир,
І в пеклі зосталися схоже ми.
Та з монстрами миру не буде, а ми…
Я певен, що все ж переможемо!”
Нехай ніхто не половинить,
Твоїх земель не розтина,
Бо ти єдина, Україно,
Бо ти на всіх у нас одна.
Одна від Заходу й до Сходу,
Володарка земель і вод –
Ніхто не ділить хай народу,
Бо не поділиться народ.
Вчитель :
Наша нація — спільнота героїв. Доля України в руках народу, в доблесті героїв, у діяннях патріотів.. І ми, українці, повинні завжди пам'ятати, що наша сила в єдності, з нами Господь Бог, з нами правда і воля святая.
Молюся за тебе, моя Україно,
За кожного батька, за кожного сина,
За кожную матір, за кожну дитину,
Я Бога прошу - збережи Україну!
Страшною порою не дай їм загинуть!
Хай наші молитви до Бога полинуть!
Нехай він злобу у серцях наших спинить!
Молюсь, щоб людина почула людину,
Щоб син пожалів батька іншого сина,
Щоб мирною знову стала країна -
Я Бога прошу - збережи Україну!
(Пісня « Молитва за Україну»)
Заповіт Небесної сотні
Небесна сотня дивиться на нас
Із вірою, надією, любов’ю.
“Про Україну всім подбати час!”-
Вони говорять подвигом і кров’ю.
Герої сотні, лицарі добра
Благають нас любити Україну.
В двобій зі злом вступити нам пора.
Воскресне, посміхнеться Батьківщина.
Безсмертна сотня з неба, із зірок
Хвилюється за долі українців.
По них звіряймо ми щоденно крок.
Почуймо заклик: “Просимо, боріться!
Бо Україна наша над усе!
Вона найкраща в світі і єдина!”
Слова ці вітер з хмарки принесе.
Відважна сотня в небі синім-синім
Нам шле свій особливий заповіт.
Лунає з неба: “Слава Україні!”
І плаче, плаче яблуневий цвіт.
І журиться за сотнею калина.
Небесна сотня дивиться на нас
Із вірою, надією, любов’ю.
“Про Україну всім подбати час!” -
Вони говорять подвигом і кров’ю.
І стукають у душі і серця,
Цвіла щоб незалежна Україна.
Боролась мужньо сотня до кінця.
Ми заповіт їх виконать повинні.
Сьогодні в Україні чорний день…
В домівках у героїв ллються сльози,
Та повернути їх ніхто не в змозі –
Сьогодні в Україні чорний день.
Помолимось усі за їхні душі.
Поставимо в церквах за них свічки;
Чоловіки, батьки, сини та друзі –
За рідну землю в небі полягли.
А завтра буде помста по заслузі!
За кожну краплю материнської сльози,
За дикий біль, що розриває душу,
За кожну цятку української землі.
Не пробачим!!! Не станемо МИ на коліна!
Нехай крик матерів аж до неба дійде!
З нами Честь! З нами Бог! Хай живе УКРАЇНА!!!
Не вмирають ГЕРОЇ!!! Ніколи!...Ніде!
Пісня « Я Бога дякую за те, що я родився в Україні»
Слава Україні!
Героям слава!
- створено стенд;
Воїни Вільнясьго району, які загинули в зоні АТО
- зібрані експонати, привезені з зони АТО:
Урок мужності « Небесна сотня дивиться на нас »
Мета заходу: формування в учнів громадянської ідентичності, розуміння єдності й цілісності України, її багатонаціонального народу як національної ідеї розвитку вільної, незалежної. демократичної та заможної держави; виховання шанобливого ставлення до Героїв Небесної сотні, воїнів, загиблих у боротьбі за свободу та цілісність України.
Виховати патріотичну свідомість, розвивати бажання стати гідними громадянами України.
Оформлення: Стіна пам’яті Небесної сотні (Прапор України, надписи «Герої не вмирають», «Сам не знаю, де погину…», список прізвищ героїв з фото), на підлозі надпис із маленьких свічок «Героям слава», стіл, на столі вишитий рушник, ікона Божої матері, свічка, квіти з чорною стрічкою.
(Звучить «Молитва за Україну», діти запалюють свічки для надпису «Героям Слава»)
Звучить Гімн України
- Слава Україні!
- Героям слава!
Вчитель :
Ще кілька місяців тому такі вигуки, як «Слава Україні! Героям слава!» були просто вітальними словами… Лише словами, якими розпочинали свою промову численні оратори зі сцен Майданів . Але наразі вже точно зрозуміло, кому ці слова адресовані, і ні в кого немає сумнівів, що ці герої – Небесна Сотня. Ті, хто віддали життя за кожного з нас.
З їхніми смертями гасло «Слава Україні! Героям Слава!» перестало бути просто відлунням історії та героїчних подвигів українського народу, перестало бути просто вітанням, це вже віддання шани найкращим, котрі у найважливіший момент не злякалися і пожертвували собою заради кращого життя усіх у цій країні. Сьогодні – 13 жовтня, а завтра ми вшануємо день козацької слави та його заступниці – Богородиці Покрови, завтра ми будемо згадувати славних воїнів УПА. 17 жовтня святкуватиме свій день українське студентство, яке , починаючи від трагедії під Крутами, завжди було в авангарді подій. Це буде завтра, а сьогодні…
Сьогодні ми зібрались аби вшанувати пам’ять Небесної сотні, пам'ять загиблих під час Революції гідності, як її називають у народі.
23 роки українській державі, але це лише мить, незначна частина нашого минулого. І знову життя поставило перед нами випробування. На мою думку, події останніх місяців примусили кожного українця відчути свою причетність до своєї країни, а також зрозуміти, що ми господарі на власній землі.
Свідомість українців постійно змінюється. Майдан та Революція Гідності потрясли не тільки Україну, а й увесь світ. Зігріта палкими серцями мільйонів національно свідомих українців з усіх регіонів, незалежна демократична держава Україна продемонструвала Європі і всьому світові, що українці – міцна духом волелюбна нація, яка навчилася поважати себе і яка зуміла відстояти свій демократичний вибір. Це рік єднання, пробудження і консолідації українського народу. Майдан став центром революції, місцем правди і свободи, площею добра, тепла, дружби, любові, братерства й гідності. Наші серця стали частиною могутнього серця. Наші голоси – нотами потужного гімну волі.
Єврореволюція – це національно-патріотичні протестні акції в Україні, передусім проти корупції, соціальної нерівності, свавілля правоохоронних органів та сил спецпризначення, а також на підтримку Європейського вектора зовнішньої політики в Україні. Не зважаючи на те, що засоби масової інформації постійно висвітлюють події у країні, необхідно згадати з чого усе почалось вже майже рік тому.
Протести почалися 21 листопада 2013 року як реакція на рішення Кабінету Міністрів України про призупинення процесу підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом і значно поширилися після силового розгону демонстрації у Києві вночі 30 листопада. Під час протестів відбувалися мітинги, демонстрації та студентські страйки. Саме в розпал цих подій наш колишній учень , а нині студент університету культури та мистецтв Влад Булах написав пісню, в якій висловив своє ставлення та ставлення мільйонів співгромадян до тих подій.
(Пісня «Вставай з колін, моя Україно», Влад Булах та Тонік )
Мабуть найкраща у світі країна,
Країна посмішок, миру й добра.
Де солов’їною мовою лине,
Козацька пісня на хвилях Дніпра.
Та я не бачив напевно простора,
І ні на мить уявлять не хотів.
Що прийде день я благатиму в Бога,
Звільніть її від її ж ворогів.
Приспів:
Вставай з колін моя Україно,
Борись до крику до поки лишиться сил.
Нам потрібно стояти єдино,
І ми є сила, я вірю що я не один.
Під рідним прапором жовто-блакитним,
Тобою рвуться мільйони живих сердець
За рідну неньку, за правду, за віру,
Бо вже у всіх увірвався терпець.
Не зрозуміти, ніяк не збагнути,
Не підібрати догідливих слів.
Мабуть душі треба бути черствою,
Щоб не помітити сліз матерів.
Якими треба вже бути чужими,
Щоб від хрестившись, палити мости.
Коли за правду та мову чудову,
На кладовищах зростають хрести.
Приспів:
Ще не вмерла України ні слава ні воля
Приспів:
О! Скільки люду… Весь Майдан вирує,
Людським емоціям – ні краю, ні кінця.
Народ піднявся, силу й правду чує,
Немає лиш гвинтівки й топірця.
Він ще по-людськи правди вимагає,
По доброму, без кровопролиття.
Бо добре жити кожен право має
І йти щасливо в світле майбуття.
Народ почути треба й поважати,
І поступати так, як він велить.
Щоб потім ні за чим не жалкувати,
Відчути серцем історичну мить.
Щоб зберегти людей і Україну,
І повести до світлої мети.
А не вести усіх нас до загину,
З народом завжди треба в ногу йти.
Вчитель :
О 4 годині ранку 30 листопада, коли на Майдані Незалежності перебувало близько 100 протестувальників, площу оточили 300 озброєних спецзасобами бійців «Беркуту» та з надмірним застосуванням сили витіснили людей з Майдану: людей били кийками та ногами. Внаслідок розгону було травмовано десятки протестувальників. Частина мітингувальників знайшла притулок в Михайлівському Золотоверхому монастирі. Приводом для розгону стало нібито встановлення Новорічної ялинки. ( Це за місяць до зустрічі свята)
Учень 1 "Боротьба не за щастя вже навіть іде —
За життя! Бо його забирають.
Нас Надія веде, нас ідея веде
За свободу для рідного краю.
Учень 2 Українцю, поглянь, там побили жінок!
Глянь, вже люди ховаються в храмі!
Де таке ще траплялось, коли це було
Аж в такому нестерпному стані?..
Учень 3 Так чинили лиш варвари, злісні хани,
Лиш від них люди в церкві ховались.
А сьогодні це власні привладні пани
Вже над нами так само знущались!"
Вчитель :
У відповідь на побиття студентів, на Михайлівську площу, де перебувала частина побитих з Майдану Незалежності, зібрались тисячі киян та гостей столиці. Вдень на Михайлівській площі виник стихійний мітинг. Подальший розвиток подій отримав назву «Європейська революція»
Революція гідності — політичні та суспільні зміни в Україні з 21 листопада 2013 до лютого 2014 року, викликані відходом політичного керівництва країни від законодавчо закріпленого курсу на Європейську інтеграцію та подальшою протидією цьому курсу. Однією з головних причин протестів стала надмірна концентрація влади в руках Президента Віктора Януковича та його «сім'ї», створення системи управління з ознаками фашизм. Таке визначення дає нам Вікіпедія. За цей час визначають кілька періодів
· Мирна фаза протистояння – з 30 листопада до 16 січня
· Гаряча фаза протистояння - з 19 січня до 16 лютого
· Силове протистояння - з 18 лютого до 20 лютого
8 грудня був «Марш Мільйонів»
Поштовхом до виходу протистояння за мирні межі стало ухвалення Верховною Радою репресивних «диктаторських законів», що відбулося 16 січня. Закони ухвалювалися підняттям рук, без використання системи «Рада» та без обговорення, а їхні тексти стали доступні тільки після того, як депутати за них проголосували. Ці законодавчі акти обмежували права громадян, надавали органам державної влади більшу свободу дій у сфері покарання учасників акцій протесту і мали на меті криміналізувати опозицію та громадянське суспільство. Зокрема, заборонялися рух у колонах більше п'яти автомобілів, встановлення наметів, носіння шоломів, допомога протестувальникам, поширення інформації про силові структури тощо.
Наступного дня низка громадських організацій оголосили повну мобілізацію на Майдані Незалежності у Києві. У їх зверненні був заклик до «масового і негайного опору» злочинцям при владі .
Після проведення наступного віче на Майдані, близько 15-ї години і пізніше на вулиці Грушевського в Києві відбулись численні зіткнення протестувальників та силовиків.
Проти протестувальників були застосовані світлошумові гранати, гумові кулі, кийки, водомети, коктейлі Молотова, каміння; протестувальники застосовували петарди, коктейлі Молотова, каміння, рогатки, ними було спалено 5 одиниць спецтехніки, залишки якої використовувались як основа барикади.
Навіщо вони йшли вперед? Навіщо? Вони пішли на смерть, бо були патріотами . Бути патріотом - значить не відокремлювати свою особисту гідність від гідності за свою державу. Це значить поважати і любити не тільки те, що є в тобі та на тобі, але й все те, що навколо тебе. Твоя країна. Твоя колиска. Твоя відповідальність.
22 січня - кривавий день Соборності - близько 8-ї ранку після тривалого перемир'я спецпідрозділ «Беркут» несподівано перейшов в наступ, протестувальники, число яких становило біля 100 чоловік, відійшли, після чого барикади були частково розібрані. На 9 ранку протестувальникам вдалось повернути втрачені позиції. На 9.20 від куль снайпера загинули 2 протестувальники: Сергій Нігоян , вірмен за походженням, і Михайло Жизневський, білорус, — були вбиті вогнепальною зброєю. Також у лісосмузі в Бориспільському районі Київської області було знайдено тіло Юрія Вербицького. Крім того, в цей день бійці спецзагону міліції на морозі роздягли Михайла Гаврилюка до шкарпеток і оголеного піддавали тортурам та проводили з ним знущальну фотосесію (тоді температура в Києві становила −9 — −10 °C).
( На екрані два портрети - Сергія Нігояна і одного з героїв Крут)
Мені наснилось, що вони зустрілись:
Убитий в Крутах й вірменин Сергій.
В саду едемськім на травичці всілись:
"За що тебе? " "За Україну, друже мій."
"Ти знаєш і мене за неї вбили,
Та це було вже років майже сто.
Тоді померли ми, щоб ви нам жили.
А вас вбивають... Вас тепер за що?"
"Ти пам'ятаєш, друже. Звісно, пам'ятаєш,
Як біло-біло в нас цвітуть сади.
І ти цей запах п'єш. І ти його вдихаєш ...
Я б все віддав, щоб хоч на мить туди."
"А я ще ввечері узяв дівча за руку
Й тихенько так до серця притулив.
Тоді не знав, що Бог уже розлуку
Навіки на землі нам присудив.
Під Крутами стояли ми стіною.
В очах не страх, а злість до ворогів.
Большевики готовились до бою,
Я йшов на смерть... а жити так хотів."
"Мені твій попіл стукав, брате, в груди.
Я вірменин, а теж Вкраїни - син.
Не мав у серці й крапельки облуди,
За те й убив мене проклятий поганин."
... Мені наснилось, що вони зустрілись.
Убитий в Крутах й бородач Сергій.
В саду едемськім на травичці всілись:
" За Україну нас вбивають, брате мій."
А потім почалися переговори з так званим «Антикризовим штабом» , які зайшли у глухий кут. На ранок 19 лютого число загиблих склало 25 чоловік.
Дивлюсь новини й сльози витираю,
А на екрані Київ і майдан.
Кругом вогонь і у людей стріляють,
Вся Україна мучиться від ран.
Маленька донька, злякана дитина,
З сльозами просить: «Виключ, не дивись!
Давай, матусю, станем на коліна,
І ти тихенько Богу помолись».
Показують чийогось друга, брата,
А цей хлопчина був єдиний син.
Сиріток обнімає бідна мати,
У косах перший білий сніг сивин…
Загинули прості і добрі люди:
Афганець, фермер, вчитель і студент.
Сто домовин роз’їхалось повсюди,
На вас їх кров, наш кате-президент.
Хороми, розкіш, вишукані блюда,
Під склом лежить Апостол і Закон.
Не чує він, як стогнуть бідні люди,
І молиться до вкрадених ікон.
Свої суди, свої заводи й банки,
А совість де? Де страх перед гріхом?
Все пропаде багатство і коханки,
Господь судитиме найчеснішим судом!
Поки стоять трьохлітні дітки на колінах,
І моляться, щоб тато був живий,
До тих пір буде жити Україна,
По всій Землі й ніхто нам не страшний!
Вчитель :
20 лютого: «Кривавий четвер»
Близько 9-ї ранку Майдан перейшов в наступ і, не зважаючи на шалений обстріл снайперами, швидко повернув всі втрачені 18-го числа позиції і розширив контрольовану зону. Найбільш жорстоке та криваве протистояння відбулось на вулиці Інститутській, де, переважно від куль снайперів, загинуло більш ніж півсотні повстанців
Почались масові розстріли мітингувальників. За різними даними в День скорботи 20 лютого загинуло від 70 до 100 українців. На 12:45 21 лютого упізнано тіла 67 загиблих мітингувальників і 12 правоохоронців
21-22 лютого – повалення режиму Януковича. Він , наче щур, вночі погрузив на кілька «КАМАЗів» нагарбоване у свого народу майно та втік до Росії.
Коли перед очима зринають кадри із пораненими та вбитими героями, проглядаючи фотографії Небесної Сотні, дивлячись їм у вічі, ми розуміємо, що вислів «душу й тіло ми положим за нашу свободу» став для сучасної історії української нації не просто словами з гімну.
З початку Майдану за офіційними даними загинуло близько 100 протестуючих, поранено більше 2000, серед них двоє – громадяни Польщі, а кількадесят осіб зникло безвісти. Загальна кількість постраждалих біля 2,5 – 3 тисяч чоловік
Кожен із цієї Небесної сотні, як і ми з вами мали свою сім`ю, батьків, друзів, захоплення, свої симпатії і свої невідкладні справи. Але поклик їхньої душі саме в цей час призвав їх до боротьби за вільну, демократичну, чесну Україну.
Кожен з них заслуговує на звання героя, кожен з них заслуговує, щоб з них брати приклад у житті. Ми обмежені у часі , тому згадати про всіх сьогодні ми не в змозі, ми будемо про них ще згадувати на класних годинах. А сьогодні мова про наймолодших і про найстаршого з небесної сотні.
Йому було всього 17 і у батьків він був єдиним. Наймолодшого із «Небесної сотні» – Назара Войтовича ( портрет) поховали 22 лютого у рідному селі Травневе, що на Збаражчині.
Студент-третьокурсник Кооперативного коледжу в Тернополі. Загинув 20 лютого 2014 року. Хлопець навчався на третьому курсі відділення дизайну, обожнював живопис. Усі роботи Назара мали український дух, на малюнках зображав калину, тризуб чи козаків. Ще в середу, 19 лютого, Назар був на парах, а ввечері мав віднести до автобуса, який їхав на Київ, речі для столичного Майдану. Та в останню хвилину щось змінилось, і Назар вирішив їхати на Майдан особисто. «Останній раз, коли його чули, це було близько сьомої вечора, і він дуже спішив на автобус. Дуже спішив з гуртожитку. Йому не терпілось поїхати до Києва, навіть підготував колишню каску…. Ми його ніколи не забудемо», – розповідає одногрупниця. Назар поїхав до Києва вночі 19 лютого, а вже наступного дня під час протистоянь на Майдані хлопця вбили з вогнепальної зброї. Він у батьків єдиний.
Назар загинув від прицільного снайперського пострілу. Куля потрапила у щоку.
Хлопці лежали не на столах, а при стіні, бо не було куди їх класти. Картина була така, що поясненню не підлягає. Все в крові, все розірване, – розповів чоловік, який забирав тіло загиблого.
Про Назара Войтовича розказують: був веселий і допитливий, хотів усе знати. Що не сталось б, на його обличчі – посмішка.
- Він мріяв мандрувати. Ми багато їздили на екскурсії. Мріяв пізнавати, завжди хотів бути в центрі всіх подій. Напевно, так і сталося, – пригадує класний керівник.
У школу навіть після її закінчення хлопець приходив часто. Востаннє був на Новий рік.
- Заходив у класну кімнату і обіцяв намалювати свою картину. Але не намалював, бо так сталось, що, напевно, остання картина була його власною кров’ю, –розповіла класний керівник.
А сотню вже зустріли небеса.
Летіли легко, хоч Майдан ридав..
І з кров´ю перемішана сльоза...
А батько сина ще не відпускав..
Й заплакав Бог, побачивши загін
Спереду сотник, молодий, вродливий,
І юний хлопчик в касці голубій,
І вчитель літній – сивий-сивий…
І рани їхні вже не їм болять...
Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло..
Як крила ангела, злітаючи назад,
Небесна сотня в вирій полетіла...
Голоднюк Устим, 19 років, зі Збаража Тернопільської області. Учасник самооборони, стрілець сотні «Свободи», волонтер «Демократичного Альянсу». Був захисником Майдану з листопада 2013 року. 30 листопада «Беркут» побив його, на потилиці був шрам, наклали 12 швів. Тільки-но зажило, то знову поїхав на Майдан. 20 лютого 2014 року внаслідок вогнепального поранення в голову загинув. Отримав вогнепальне поранення зі снайперської гвинтівки, допомагаючи забирати загиблих біля верхнього виходу станцїї метро «Хрещатик». Куля снайпера влучила у праве око. Коли його доправили у готель «Україна», лікарі вже не могли допомогти хлопцю. О 9 ранку 20 лютого Устим домовився зустрітися з батьком об 11, але не дожив. Опізнаючи сина, батько Володимир Голоднюк, колишній міліціонер, сказав: «Я не знаю, чи має Янукович стояти переді мною на колінах, але я знаю точно, що він має сидіти перед міжнародним трибуналом за те, що він зробив з моєю країною та з моїм сином».
Не буває чужої біди,
Як нема і чужого болю.
Бо життя віддали сини,
Аби ми відстояли волю.
Щоб звільнили країну від пут
Кровожерних і ницих писків,
От тому ми сьогодні тут
З цим лихим і скорботним списком.
Не буває чужих сиріт,
Матерів і вдів – не буває.
Наша туга, одна на всіх,
Крає мозок і серце крає.
І від чого найдужче болить,
Бо свідомість палає, мов хащі,
Що на небо пішли оті,
Хто були серед нас найкращі.
Бо найперші рвонулись до лав
За свободу, за честь і совість.
Вони добре знали й про те,
Що, крім них, то ніхто не зробить…
Їхнє серце палало, мов яр,
У вогненно святій любові,
Їх уже не страшила смерть,
Бо свідомим був вибір волі...
Я у очі далекі дивлюсь,
Бачу сяйво над їх головами…
Чи то святі були серед нас,
Чи святими за нас вони стали…
Івану Наконечному ( портрет) було 83 роки. Він був офіцером Військово-Морських сил Радянського Союзу. На Майдані перебував постійно після силового розгону мирного Євромайдану в ніч проти 30 листопада. Казав, що це його офіцерський обов'язок - захищати людей. Отримав важку травми під час зачистки «Беркутом» вулиці Інститутської 18 лютого. Племінник Євген Чебан припускає, що били в обличчя, судячи з травми. Після цього Іван Наконечний півмісяця перебував у комі, 7 березня офіцер помер. Племінниця Галина розповіла про пана Івана: «Він жив Майданом. Ми його вмовляли поберегти себе, але він не зважав. Казав: «Розумієш, люди працюють, зайняті, а в мене є така можливість - бути тут». Провести в останню путь героя "Небесної сотні" не приїхав син.
Він живе у Санк-Петербурзі, родичам сказав, що боїться їхати до України.
(звучить « Плине кача…)
Пливуть гроби по морю, як човни –
по морю рук, по морю сліз і гніву.
Пливуть в човнах розтерзані сини
на хвилі молитов і переспіву.
Так ніби в жилах замерзає кров,
а потім б’є у скроні голос крові
за тим, хто тихо жив, а відійшов
у дзвонах слави праведним героєм.
Пливуть човни, гойдає кожну лодь
людська долоня, тепла і тремтяча,
човнами править втишений Господь,
а серце розривається і плаче.
І кожна мати плаче, і пече
їй кожна рана у чужого сина.
Стоїть Майдан братів – плече в плече
і разом з ним ридає Україна.
Нехай же вам, герої, віддає
Святий Петро ключі від того раю,
де убієнний ангелом стає,
бо він герой. Герої не вмирають.
Герої не вмирають. Просто йдуть
з Майдану – в небо. В лицарі – зі смерті.
Пливуть човни. Пливуть човни. Пливуть…
Героям слава – вписано у серці.
Я прошу пом’янути хвилиною мовчання героїв Небесної сотні і героїв війни на Донбасі. Кожен із них – герой! (Пісня «Гей, плине кача…»)
Вчитель :
Україна переживає найдраматичніші часи за всю історію незалежності. Майже вісім місяців минуло з моменту розстрілу понад сотні маніфестантів у Києві. Центральні вулиці міста як і раніше встелені свіжими квітами та лампадами. Іменами героїв Небесної сотні називають вулиці та площі міст, по яких вони ходили, їх імена присвоюють навчальним закладам, в яких вони навчалися. В нашій державі затверджено орден героїв Небесної сотні.
Але найкращою пам’яттю загиблим героям має стати наша вільна , незалежна, соборна, демократична, з справжніми європейськими цінностями Україна.
Багато чого змінилося з тих пір: непорушний , здавалося б, режим Януковича впав, а Україна підписала асоціацію з ЄС - той документ, з якого почалося це масштабне протистояння. Сьогодні можна без перебільшення стверджувати - Революція Гідності, як її охрестили в ЗМІ, займе своє місце на сторінках підручників сучасної історії України .
Ми повалили і засудили стару зубожілу владу. Відбулось повне її перезавантаження. Українська держава за такий довгий час відчинила свої двері перед ЄС, НАТО. Україна постала перед очима молодого українця у своєму новому амплуа. Зовсім недавно ми обрали нового Президента. За два тижні ми маємо переобрати парламент. Та не встигли загоїти рани від народної революції, як над країною нависла несправедлива війна. За 23 роки незалежності, цього року українцеві відкрились очі на те, що таке «путінська» Росія, що таке українська «владна» армія, що таке національна ідея та що таке війна?! Ми зрозуміли, що за два десятиліття наш народ «викохав» змію на шиї своєї держави, назва якій російський псевдобратній народ. Той, що в цей час веде безчесну інформаційну, політичну, економічну та фізичну війни проти України та її нації. Українці вже вкотре переконались, що російська «коричнева чума», ніколи не буде гідна називатися нам братом.
(Пісня « Никогда мы не будем братьями»)
Всі ми повинні бути вдячні тим, хто відстоював і відстоює право України бути гордою державою, хто захищає вас із нами. Всі ці герої серед нас, ми поруч з ними працюємо, поруч з ними навчаємося. Ми навіть не здогадувалися про їхні силу волі, мужність та жертовність.
Ми гордимося нашим земляком, нашим колегою – вчителем фізичного виховання з міської школи №4 Доносом Володимиром Михайловичем, солдатом-санітаром 42-го батальйону територіальної бригади. У незнайомому лісі під Іловайськом 42-річний чоловік п'ять діб прощався із життям. Йому практично відірвало стопу, коли його батальйон їхав допомагати своїм. Чотири доби учитель фізкультури пролежав у лісопосадці серед трупів товаришів. Сам робив собі перев'язки, їв мурашок, дощових черв'яків і мух. Збирав дощову воду у каску. А потім був полон. І нарешті довгождане звільнення. Ми гордимося своїм колегою.
У Великобудищанській школі навчався Микола Прудій , а потім три роки у нашому професійно – аграрному ліцеї, а потім контракт до рядів Збройних сил України. Він був рядовим військової служби 28-ої механізованої бригади. 16 серпня загинув під час обстрілу терористами з «Градів» села Благодатне Амвросіївського району. А було ж йому тільки 19 років. На жаль, він та сотні таких, як він героїв, вже ніколи не повернуться до своєї домівки.
( Пісня « Мамо, пробач» або «Мальви»)
Мамо, не плач. Я повернусь весною.
У шибку пташинкою вдарюсь твою.
Прийду на світанні в садок із росою,
А, може, дощем на поріг упаду.
Голубко, не плач. Так судилося, ненько,
Вже слово, матусю, не буде моїм.
Прийду і попрошуся в сон твій тихенько
Розкажу, як мається в домі новім.
Мені колискову ангел співає
I рана смертельна уже не болить.
Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває
Душа за тобою, рідненька, щемить.
Мамочко, вибач за чорну хустину
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я люблю. I люблю Україну
Вона, як і ти, була в мене одна.
Приводом для написання цього віршу став сюжет ТСН про молоду жінку, в якої народився син через добу після загибелі її чоловіка в зоні АТО.
" ... На місячній доріжці зустрілись дві душі,
Одна - до Бога пішки, а інша – в грішний світ.
Одна – душа солдата, загиблого в бою,
А інша – немовляти, народжена в Раю.
І так би розминулись… але душа бійця
На іншу обернулась: знайоме щось з лиця.
Сказала: «Гей, малеча, а нумо, хлопче, стій!
А як ім’я, до речі, матусеньки твоїй?»
Душа же немовляти була як чистий сніг:
«Мене чекає мати, аби я вчасно встиг…
Казав Господь, Галина - таке її ім’я,
Ось-ось народить сина, а син її – то я!
Мене на Землю жити господь благословив,
Я маю народитись…а ти вже там пожив?» -
Так у бійця спитало майбутнє немовля
(Воно ще знань не мало: що то таке – Земля?)
А той боєць «Галина» повторював ім’я …
Та це ж його дружина чекала немовля.
Сплили перед очима щасливі ті роки:
Як він , ще був хлопчина й просив її руки…
Весілля і навчання, І пристрасті потік…
Він всі її бажання виконував, як міг.
Усе було чудово: вагітність – добрий знак!
І взяв він з жінки слово, що родиться козак!
А потім…сум в родині... в країну зло прийшло.
Галини очі сині зробилися мов скло.
«Не йди – вона просила – Бо смерть гуляє там.,
Скількох вже покосила, та їй тебе – не дам!»
Та він своїй дружині сказав приблизно так:
«Як друзів я покину, який же я козак?
Як гляну в очі сину, що з’явиться в цей рік?
Скажу, що в злу годину я за спідницю втік?»
Поцілував Галину і рушив на війну…
А потім..постріл в спину.. і запах полину….
Згадав боєць те стрімко й до немовля сказав:
«Ти бережи Галинку що краща буде з мам.
Пробач мені, дитино, вас з мамою підвів.
Та буду я невпинно з тобою з перших днів!
Дивитимусь із неба, як швидко ти ростеш,
А все що буде треба в житті ти сам знайдеш.
Обнімемося ж, сину, тобі час йти в життя
А я прикрию спину тобі із небуття»
На місячній доріжці невпинний душ потік:
Одні – до Бога пішки, хтось – в протилежний бік.
Народжуються діти, в воєнний час страшний,
І щоб їх захистити хтось винен йти у бій.
Але допоки в серці в жіночому любов,
Життя не перерветься, відроджуючись знов!
Вчитель :
Останнім часом одним із найпоширеніших побажань при вітанні є слова , яким раніше ми придавали значення – мирного неба над головою та рідної землі під ногами. Саме так , хай не доводить Господь залишати свою землі. На жаль, через вторгнення російських військ, значна частина нашого населення окупованих територій змушена була залишити рідні домівки. Тепер по наших школах району навчається 165 дітей – переселенців. У нашій школі їх - 10 .
(Пісня Богдана Місана)
"Ми переможемо". Діти Сходу й Півдня читають вірш про Україну
“На сході, де сонце вставало завжди,
Покрито все ніччю ворожою,
І стогне земля від тяжкої біди,
Та вірю, що ми переможемо.
До нашого краю диявол прийшов,
З речами, на янгольські схожими,
Куди не ступив би – там ріками кров,
Та знаю, що ми переможемо.
З війною прийшов, але просить про мир,
І в пеклі зосталися схоже ми.
Та з монстрами миру не буде, а ми…
Я певен, що все ж переможемо!”
Нехай ніхто не половинить,
Твоїх земель не розтина,
Бо ти єдина, Україно,
Бо ти на всіх у нас одна.
Одна від Заходу й до Сходу,
Володарка земель і вод –
Ніхто не ділить хай народу,
Бо не поділиться народ.
Вчитель :
Наша нація — спільнота героїв. Доля України в руках народу, в доблесті героїв, у діяннях патріотів.. І ми, українці, повинні завжди пам'ятати, що наша сила в єдності, з нами Господь Бог, з нами правда і воля святая.
Молюся за тебе, моя Україно,
За кожного батька, за кожного сина,
За кожную матір, за кожну дитину,
Я Бога прошу - збережи Україну!
Страшною порою не дай їм загинуть!
Хай наші молитви до Бога полинуть!
Нехай він злобу у серцях наших спинить!
Молюсь, щоб людина почула людину,
Щоб син пожалів батька іншого сина,
Щоб мирною знову стала країна -
Я Бога прошу - збережи Україну!
(Пісня « Молитва за Україну»)
Заповіт Небесної сотні
Небесна сотня дивиться на нас
Із вірою, надією, любов’ю.
“Про Україну всім подбати час!”-
Вони говорять подвигом і кров’ю.
Герої сотні, лицарі добра
Благають нас любити Україну.
В двобій зі злом вступити нам пора.
Воскресне, посміхнеться Батьківщина.
Безсмертна сотня з неба, із зірок
Хвилюється за долі українців.
По них звіряймо ми щоденно крок.
Почуймо заклик: “Просимо, боріться!
Бо Україна наша над усе!
Вона найкраща в світі і єдина!”
Слова ці вітер з хмарки принесе.
Відважна сотня в небі синім-синім
Нам шле свій особливий заповіт.
Лунає з неба: “Слава Україні!”
І плаче, плаче яблуневий цвіт.
І журиться за сотнею калина.
Небесна сотня дивиться на нас
Із вірою, надією, любов’ю.
“Про Україну всім подбати час!” -
Вони говорять подвигом і кров’ю.
І стукають у душі і серця,
Цвіла щоб незалежна Україна.
Боролась мужньо сотня до кінця.
Ми заповіт їх виконать повинні.
Сьогодні в Україні чорний день…
В домівках у героїв ллються сльози,
Та повернути їх ніхто не в змозі –
Сьогодні в Україні чорний день.
Помолимось усі за їхні душі.
Поставимо в церквах за них свічки;
Чоловіки, батьки, сини та друзі –
За рідну землю в небі полягли.
А завтра буде помста по заслузі!
За кожну краплю материнської сльози,
За дикий біль, що розриває душу,
За кожну цятку української землі.
Не пробачим!!! Не станемо МИ на коліна!
Нехай крик матерів аж до неба дійде!
З нами Честь! З нами Бог! Хай живе УКРАЇНА!!!
Не вмирають ГЕРОЇ!!! Ніколи!...Ніде!
Пісня « Я Бога дякую за те, що я родився в Україні»
Слава Україні!
Героям слава!
Немає коментарів:
Дописати коментар